КРИШИ́ТИ, кришу́, кри́шиш, недок., перех.
1. Розколювати, розбивати, подрібнювати щось на дрібні шматочки, на крихти. [Антось:] Руки в нього ти бачив? Залізо можна кришити (Мик., І, 1957, 52); Камінь кришить вітер і негода, Дуб столітній хилиться від них (Мал., Листи.., 1961, 52); Тала вода з шаленою люттю розмивала, кришила береги та кам’яні скелі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6); // Смітити крихтами чого-небудь. Докійка хліб вкусіть обережно, щоб не кришити (Головко, II, 1957, 23).
2. Різати на дрібні частинки. — Чи так, чи не так, Уродив пастернак. А петрушку Криши в юшку — Буде смак, буде смак (Шевч., І, 1951, 275); У хаті і у кімнаті жінки порались,.. то муку сіяли, то локшину кришили (Кв.-Осн., II, 1956, 90); Кошовий отаман.. кришив тютюн на низенькому пеньку (Довж., І, 1958, 229).
◊ Вига́дувати (ви́гадати) таке́, що і в борщ не кри́шать — плести нісенітниці, дурниці. — От химерна Шумиха! Се вона все вигадує про мене таке, що і в борщ не кришать (Морд., І, 1958, 107).
3. перен., розм. Нещадно бити, рубати, вбивати. Дід і почне кришить татар.. : так голови і валяться, як груші увосени (Стор., І, 1957, 97); — Добре! — кричав несамовито Шрам. — Так їх, каторжних! Бий, криши дияволів на шматки! (Стар., Облога.., 1961, 75); // Знищувати, ламаючи, розбиваючи. Він знав, що той танк, якщо його не знищити, згодом вдереться в інший квартал і кришитиме все на своєму шляху (Гончар, III, 1959, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 354.