КРОВИ́НКА, и, ж., розм.
1. Крапелька крові. Я чую, як серце.. б’ється, Як кожда кровинка тремтить (Фр., XIII, 1954, 100); І тут збагнув [Турбай], що він — мужик.. Кожною кровинкою, всіма фібрами душі (Руд., Остання шабля, 1959, 161).
◊ Ні (ані́, нема́, не було́ [ви́дно]) крови́нки на (в) обли́ччі (лиці́, губа́х і т. ін.); Без [жо́дної] крови́нки обли́ччя (ли́чко і т. ін.) — бліде, безкровне обличчя, губи. На чистому лиці не видно було ні кровинки (Н.-Лев., II, 1956, 131); В губах не було ані кровинки, і вони тремтіли, мов.. листки від вітру (Фр., VII, 1951, 281); Не дише той, що застиг біля порога. Його смагляве обличчя без жодної кровинки (Збан., Сеспель, 1961, 74).
2. у сполуч. з присв. займ., перен., пестл. Про рідну дитину. — Це ж народиться дитина.. От і доглядай свою кровинку (Стельмах, Правда.., 1961, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 360.