КРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Те саме, що іти́ 1, 5; марширувати. Незаможницьке військо хвацько крокувало з піснями від казарм до повітового нардому (Гончар, II, 1959, 243); // Проходжуватися, прогулюватися. На палубі у присмерку вечора густо крокували пасажири (Епік, Тв., 1958, 268).
2. техн. Пересуватися, послідовно переставляючи опорні частини в напрямі руху (про машини, механізми). Він [екскаватор] крокував, низько опустивши свою сорокаметрову стрілу (Собко, Біле полум’я, 1952, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 364.