КРОПИ́В’ЯНИЙ, а. е. Прикм. до кропива́. Примчали [хлопці] до кущів і почали нещадно рубати зелені стебла кропиви.. Кілька разів рубнув [Василь] — так і повалилися голови кропив’яні (Коп., Як вони.., 1961, 51); // Вигот. із кропивових. Затріпотіли в повітрі.. кропив’яні вітрила (Скл., Святослав, 1959, 125); Віра Андріївна поклала папери в кошик поверх старого кропив’яного мішка (Мушк., Чорний хліб, 1960, 99).
◊ Кропи́в’яне сі́м’я, зневажл., заст. — прізвисько чиновників, канцеляристів, які брали хабарі; Кропи́в’яним сі́м’ям заси́пати кого — засипати докорами; вилаяти. До хати вже і не вступають [п’яниці], бо я кропив’яним сім’ям так і засиплю (Барв., Опов.., 1902, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 366.