КРУЖА́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до кружа́ло 1. Сонце тихо сяє; бігають його жовті кружальця по сухій траві (Мирний, IV, 1955, 82); На стіні висіла карта, на якій було багато синіх кружалець, вроблених олівцем (Донч., Ю. Васюта, 1950, 76); Коли б подивитись з місяця на землю удень, вона б здавалась нам біленьким кружальцем (Сл. Гр.); В шухляді він знайшов лимон і ножиком вправно порізав на тоненькі кружальця (Чорн., Визвол. земля, 1959, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 370.