КРУК, діал. КРЮК, а, ч. Великий хижий птах із блискучим чорно-синім пір’ям, що живе подалі від осель (переважно в лісі); ворон. Не штука вбити крука: злови-но живого (Номис, 1864, № 7250); Закрякали чорні крюки. Виймаючи очі; Заспівали козаченьки Пісню тії ночі (Шевч., І, 1963, 45); Круки — нечисленні осілі птахи України. Живляться вони гризунами, комахами. Поїдають також різні покидьки й трупи тварин (Веч. Київ, 4.11 1961, 4); * Образно. Ридає вночі віоліна. О музико, серця не край! В диму і крові Україна, розтерзаний круками край (Сос., II, 1958, 242); * У порівн. Польська шляхта і татари налітали із заходу і сходу, мов ті круки (Цюпа, Україна.., 1960, 243).
◊ Бі́лий крук — те саме, що Бі́ла воро́на (див. бі́лий).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 372.