КРЯЖ, а, ч.
1. Пасмо невисоких гір, горбів; гірська гряда. А. Д. Архангельський (1947) розглядав Донецький кряж і Дніпровське-Донецьку западину як геосинклінальний прогин, що виник у девонському періоді (Геол. ж., XVI, 2, 1956, 3); // Гірський хребет. Перед ними знову вставала панорама гір, нижчі і вищі кряжі (Гончар, III, 1959, 112); // рідко. Пагорб, узвишшя. Нижній давно зник, і за крутими лісистими кряжами берега.. лисніли його.. церкви (Епік, Тв., 1958, 257).
2. перев. мн., діал. Крижі (у 1, 2 знач.). Ще в наймах почала вона боятись холоду.., в кряжах заболіло, а там колючки в грудях поробилися (Григ., Вибр., 1959, 146); Шарапа.. навідліт стьобнув вороного.. віжками впоперек кряжа (Ле, Ю. Кудря, 1956, 82).
3. діал. Кругляк (у 1 знач.). Близнята спритно вклали на сани кленові кряжі (Стельмах, І, 1962, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 379.