КРЯК, ч.
1. род. у, розм. Те саме, що кря́кання. Воронячий кряк.
2. род. а, рідко. Те саме, що крячо́к. Сполошені кряки й кулики тоскно кричали й били крилами (Скл., Святослав, 1959, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 379.