КРІ́ВЦЯ, і, ж., нар.-поет. Пестл. до кров 1. Людська крівця не водиця, розливати не годиться (Номис, 1864, № 1283); Клекотить бій, гарячий, червоною крівцею вмитий… (Кос., Новели, 1962, 9); * У порівн. [Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася… (Л. Укр., III, 1952, 232).
∆ За́яча крі́вця див. за́ячий.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 356.