КУВА́ТИСЯ, кує́ться, недок.
1. Піддаватися куванню, бути придатним для кування (див. кува́ння1). Сталь розлито правильно. Злиток куватиметься, як масло (Собко, Біле полум’я, 1952, 304).
2. Пас. до кува́ти1 1. Не знаю я, де взять на них [кайдани] заліза, і на якім вогні вони куються (Л. Укр., І, 1951, 194); Заграви у небі — то варять метал!.. То зброя кується!.. То — наш арсенал! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 292).
3. перен. Створюватися, формуватися великими зусиллями, наполегливою працею. Де у людства власна воля, там кується краща доля (Укр.. присл.., 1955, 403); Серед страждань, серед проклять Кувались дух його і воля… (Забашта, Калин, кетяг, 1956, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 383.