КУЙО́ВДА, и, ж., розм. Кудлата людина або тварина. Тато.. не догадується, куди занесло його дзигу, баламутку, його куйовду (Гончар, Тронка, 1963, 249); * У порівн. Ніч, як куйовда, стояла надворі; мела страшенна хуга (Мирний, II, 1954, 295).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 386.