КУЙО́ВДИТИ, джу, диш, недок.
1. перех. Те саме, що кошла́тити (про волосся, вовну і т. ін.). Серед плавнів коло хатки лишилась на хазяйстві лише коза і жалібно мекала, коли осінній вітер куйовдив її білу шерсть (Коцюб., І, 1955, 377); Ніжна дівоча рука куйовдить милі кучері (Ю. Янов., IV, 1959, 197); Матвій п’ятірнею куйовдив чорну бороду (Чорн., Пісні.., 1958, 68).
2. перех. і неперех. Крутити, мести (про завірюху, вітер). Надворі завірюха куйовдила, буря сумно вила у димар, холоду хату перся (Мирний, 1,1954, 85); Поривний вітер задирав сніг проти шерсті, куйовдив, вихрив, перекидав у порожні підворітні (Збан., Сеспель, 1961, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 386.