КУ́КЛА, и, ж.
1. розм., заст. Загорнений у ганчірку жований хліб і т. ін., що його використовували замість соски. Вона не своя, коли.. хрещениці не побачить, не почукикає на руках, не погодує з кукли (Мирний, IV, 1956, 68); Знаходить [Катря] житнього хліба жовану куклу, нашвидку піджовує її, пхає дитині в рот (Вас., II, 1959, 349).
2. діал. Згорнуте повісмо льону. Кукла льону, зачепившись за мисник, повисла там, мов русалчине волосся (Коцюб., І, 1955, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 387.