КУ́КНУТИ, ну, неш, док., рідко. Однокр. до ку́кати 1. Почув солдат зозулю — кукнула раз вона (Перв., І, 1958, 440); — Я до Асканії взагалі солов’я не чув,— зізнався Валерик.— У школі весна було зійде і не то соловей — зозуля не кукне… (Гончар, Таврія, 1952, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 387.