КУКУ́КАТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех., рідко. Те саме, що кувати2. Все літечко кукукала, гуляла — Тепер сиди, очицями моргай (Гл., Вибр., 1957, 134); Он чорний шпак співа вгорі, Зозуля голосно кукука (Щог., Поезії, 1958, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 388.