КУЛА́ЧНИЙ, а, е. У якому застосовується сила кулака (у 1 знач.). Бачачи, що кошовому загрожує велика небезпека, група тверезих кинулась навперейми п’яним. Почався кулачний бій (Довж., І, 1958, 232); Якийсь прикажчик, мабуть, великий аматор кулачних розваг, вдерся й собі в гущу тих, що бились (Добр., Ол. солдатики, 1961, 118).
Кула́чне пра́во — свавілля, панування грубої сили. — Годі, годі! — огризнувся на нього міліціонер. — Будеш тут кулачне право встановлювати. Веди його (Мик., II, 1957, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.