КУЛЕМЕ́Т, а, ч. Автоматична скорострільна зброя малого калібру. З хутора, з-під ожередів соломи часто й зле гавкали кулемети (Головко, І, 1957, 64); Якийсь холод пройшов по партеру, коли.. на сцену вийшов Боженко в кожусі, шапці і з кулеметом «максимом» (Довж., І, 1958, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.