КУ́ЛИК, а, ч.
1. Зменш. до куль. На покрівлі дома чорніли дірки, стриміли розкудлані кулики, підняті вітром (Н.-Лев., III, 1956, 92); — Полола і копати помагала [Галина Петрівна]. А недавно кулики на полі розставляла (Автом., Коли розлуч. Двоє, 1959, 124).
2. Маленький мішечок. На вітряку її чекав кулик заробленого зерна, і він мав сильнішу владу над нею, аніж уся передвесняна краса (Стельмах, І, 1962, 151).
КУЛИ́К, а, ч. Невеликий болотяний птах з довгими ногами та довгим дзьобом. Усякий кулик до свого озера привик (Укр.. присл.., 1955, 278); В цей буденний робочий день на Дінці було безлюдно, і на піщаних плесах тепер гуляли, пересвистуючись, маленькі сірі кулики (Собко, Звич. життя, 1957, 192); * У порівн. Чого так сильно зажурився..» Зовсім охляв і занудився, Мов по болотові кулик? (Котл., І, 1952, 107); — Що се,— кажу,— пане Якове, надувсь, мов кулик на вітер? (Вовчок, І, 1955, 70).
Лісови́й кули́к — те саме, що ва́льдшнеп. Вальдшнеп,— або лісовий кулик,— благородна птиця, трохи менша як наш голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всіх куликів, дзьобом і довгими ногами (Вишня, II, 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 390.