КУЛЬБА́БА, и, ж. Трав’яниста рослина родини складноцвітих, стебло якої виділяє молочний сік, а пухнасте насіння розноситься вітром. Зелений острів заквітчався рясними жовтими квітками кульбаби, неначе хто посіяв по траві зорі (Н.-Лев., II, 1956, 129); Обабіч степової дороги вітер оббивав пухнасті голівки кульбаби, розкидав невагоме насіння, мов білий лебединий пух (Руд., Вітер.., 1958, 412); На війні найзлісніший ворог той, що личкується в одежу свого супротивника. Отак і кульбаба — все в ній схоже на кок-сагиз — і корінь, і листя, і цвіт, і насіння (Вол., Сади.., 1950, 137); // Квітка цієї рослини. Одцвілись кульбаби у гаю, Облітають, мов пороша біла (Нех., Чудесний сад, 1962, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 392.