КУЛЬГА́ВИЙ, а, е. З укороченою чи пошкодженою ногою; кривий (у 5 знач.). Й допоміг Жабі та кульгавому Іванові влізти у вагон і стрибнув слідом за ними (Досв., Вибр., 1959, 179); Вона вкинула барліг у станок до кульгавих поросят (Добр., Тече річка.., 1961, 40); // у знач. ім. кульга́вий, вого, ч.; кульга́ва, вої, ж. Те саме, що кульга́. Почали сходитися вовки, а ззаду них старий вовк, його брат.. Вовк перепитав усіх, ніхто не знав. Тоді став питати кульгавого (Калин, Закарп. казки, 1955, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 392.