КУМИ́Н, а́, е́. Належний кумі. Не додому вночі йдучи З куминої хати І не спати лягаючи, Згадай мене, брате (Шевч., II, 1953, 179); Через дорогу під куминими Уляниними ворітьми — кілька колодок лежить (Вишня, І, 1956, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.