КУМПА́Н, а, ч., діал. Компаньйон. Камінь скрізь зчорнів від крові. Та не знають цеї мови Незагоєної рани Папа та його кумпани (Фр., XIII, 1954, 392); — На вулиці маму перестрів бандит Крючок з своїми кумпанами, примусили зайти до хати бандитського підсобника Герпініна (Мельн., Коли кров.., 1960, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.