КУПА́ЛЬНИК1, а, ч. Той, хто купається. Хтось на дорозі, але досить далеко від купальників, — кричав щосили: — Діти, геть із води (Фр., IV, 1950, 396); Великий став аж кипів від купальників. Багато їх було і на березі, і в купальнях (Минко, Вибр., 1952, 205).
КУПА́ЛЬНИК2, а, ч. Костюм для купання. Терезка помила посуд, взяла ковдру, купальник і пішла через городи на річку (Томч., Готель.., 1960, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 401.