КУПЧИ́НА, и, ч.
1. Збільш. до купе́ць 1. Выпьем, брат! — підскочивши до пристава, загукав височенного росту бородатий купчина (Мирний, III, 1954, 264).
2. заст. Те саме, що купе́ць 1. — А чому поруч із паном війтом сидить католик пан Себастьян Браччі?! А далі Готліб Шульц лютеранської віри з Арабаджі-заде, татарським купчиною? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 405.