КУ́ПІЛЬ, ку́пелі — ж. і ку́пелю — ч.
1. Тепла вода для купання. Ще діточки сповиті спали, Ще купіль гріли матері. Намарне гріли: не купали Маленьких діточок своїх! (Шевч., II, 1953, 314); Малюки обсіли ночви, руками хлюпались у теплому купелі і бризкали на рожеве тільце найменшого братика (Чорн., Визвол. земля, 1959, 183); * У порівн. Сонце пекло так, що трава була тепла і люди бродили в ній, мов у купелі (Тют., Вир, 1964, 247); // Купання. Вона спала смачно, твердо, спокійно, мов дитина по купелі (Фр., VII, 1951, 154); Максимова купіль у Сріблянці зробила їхню сердечну розмову якоюсь особливою, легкою, схожою на веселу і втішну гру (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 45); // тільки мн. купе́лі, ів. Мінеральні джерела; теплі води. Подамся сього літа вже не на теплі купелі, а на вільне море (Л. Укр., V, 1956, 42); Тепер я пробув місяць на купелях в Уграх (Стеф., III, 1954, 235); // Посудина або кімната для купання; ванна. — Чи бажаєте зараз іти до купелі? — спитала вона баронесу 26* (Л. Укр., III, 1952, 524); * Образно. Часто хмарка народившися в синій купелі неба, розтав без сліду, несучися в невідому далечінь (Ю. Янов., II, 1958, 74).
2. церк. Посудина з водою, в яку опускають дитину при церковному обряді хрещення. Він почуває, що це не чужа йому дитина, а є в ньому частина чогось рідного, свого; на те він держить його на руках перед купелем, на те у хрест його вводить!.. (Мирний, IV, 1955, 226); * Образно. Три східних слов’янських народи: російський, український і білоруський — сини однієї матері. Спільна в них колиска — стародавня Київська Русь; одна в них чиста купіль — широкий Дніпро (Рильський, III, 1956, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 403.