КУРА́, и́, ж., діал.
1. Курява. Іде чумак заморений, Курою покритий (Щог., Поезії, 1958, 434); Скочила я на віз; Михайло погнав коня так, що тільки кура по дорозі курить (Гр., Без хліба, 1958, 142); * У порівн. В битві розвіється гидь білопанська. Наче кура степова (Мас., Сорок.., 1957, 445).
2. Завірюха (у 1 знач.). Вітер.. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кури (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 406.