КУРГА́Н, у, ч. Насип над стародавньою могилою. На території, де раніше жили скіфи, збереглося й досі багато курганів. Це земляні горби, які скіфи насипали над могилами своїх вождів (Іст. стар. світу, 1957, 93); Минаючи багато міст і сіл, старих багатостолітніх курганів, перенесімося в Дубно на Волині (Довж., І, 1958, 198); // У старі часи — високий земляний насип при дорозі, на кордоні і т. ін. Смеркає вже; нігде ні шляху, ні кургану; Шукаю шляхових на небі я зірок (Бор., Тв., 1957, 69); На обох берегах Обської губи Овцин збудував знаки — земляні кургани (Видатні вітч. географи.., 1954,31); // Горб, гірка, що нагадують насип. Хуртовина всю ніч розстилала по стріхах білі хутрові ковдри, нагромаджувала під стінами і парканами пухкі кургани (Тулуб, Людолови, II, 1957, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 406.