КУРЛИ́КАТИ, курли́каю, курли́каєш і курли́чу, курли́чеш, недок. Видавати звук «курли» (про журавля). Здалека під небом, В вирій летючи, Голосно курлйчу ть Журавлів ключі (Щог., Поезії, 1958, 173); І тільки б слухати тонкий синиці свист, І журавлиний ключ, що тепло так курличе (Рильський, Поеми, 1957, 224); // Видавати, утворювати звуки, що нагадують крик журавля. Курличуть колеса. Ось шина ударила в корінь, забряжчали орчики (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 516).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 411.