Слово "курча" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КУРЧА́, а́ти, с.

1. Пташа курки. Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам (Н.-Лев., III, 1956, 318); Курча, що відбилося від квочки, десь під лопухом жалісно пищить… (Томч., Готель.., 1960, 132); * У порівн. Сини твої тебе уб’ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. (Шевч., II, 1963, 378); // Страва з м’яса такого пташати. Обідали у Княжевичів.. Обід: борщ з кашею, голубці, курчата й солодке (Коцюб., III, 1956, 153).

2. перен., розм. Наївне дівча. Споглядає набілене обличчя дівчатка з нафарбованими губами й віями.. «Ще юне курча», міркує Огей, потупивши зір у чорну течу філіжанки (Досв., Вибр., 1959, 242); Дідусь Харитон вірно говорить. Ну яка вона випускниця? Ну яка з неї студентка? Курча жовтороте… (Хижняк, Тамара, 1959, 9).

3. тільки мн., розм. Дрібненькі тріщинки на обвітреній шкірі ніг, рук і обличчя. Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні (Сенч., На Бат. горі, 1960, 274); Навпроти них Данько мовби освітився сам собі, став почувати усі свої невивідні курчата на ногах (Гончар, Таврія, 1952, 179).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 414.