КУСО́К, ска́, ч.
1. Частина, відділена, відбита і т. ін. від чого-небудь; шматок. На серце мов кусок льоду впав (Кв.-Осн., II, 1956, 349); Григорій Михайлович перегинається, мов ножик, викидає з-під ліжка затягнуті на колодки дівочі чобітки, кусок смоли і різне шевське начиння (Стельмах, II, 1962, 99); // Частина чогось їстівного. Недовго посиділа дітвора у хаті: ухопивши по куску хліба та по шматочку тарані, дьорнули надвір (Мирний, IV, 1955, 99); Почало з’являтися на столі.. і печене, і смажене, і варене, і парене, і терте, і так кусками (Стельмах, Хліб.., 1959, 64); // перен., розм. Про їжу як засіб існування. Прошу Енею покланятись І хліба-солі не цуратись. Кусок останній розділю (Котл., І, 1952, 174).
◊ Відрива́ти кусо́к від (од) ро́та — відмовляти собі у найнеобхіднішому заради кого-, чого-небудь. Наказував лиш синові, та й дуже, жалувати матір, що й при бідності відривала кусок од рота, аби лиш йому, Петрові, добре було (Дн. Чайка, Тв., 1960, 124); Кусо́к в го́рло не лі́зе (не полі́зе) — про стан, коли людина не може їсти з якоїсь причини. [Золотницький:] Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе (К.-Карий, II, 1960, 325); Кусо́к хлі́ба — те саме, що Шмато́к хлі́ба (див. шмато́к). Коли ж нема хіті того робить [складати відомості], коли робиш ради куска хліба,— о, яке невеселе і тяжке таке життя! (Мирний, V, 1955, 342); Ла́комий кусо́к див. ла́комий; Ла́сий кусо́к див. ла́сий.
2. Взагалі частина чого-небудь. А тут же й наймичка в мене така трапилась, що не жаль їй кусок города поступити (Барв., Опов.., 1902, 308); — Про нарізку тут балачка йде на поля, так от по скільки воно в якому куску? (Головко, II, 1957, 106).
3. Відріз певного розміру (про тканину і т. ін.). Оксана Сергіївна.. застелила стіл куском найбільшої марлі (Ю. Янов., II, 1954, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 416.