КУ́СТРІ, ів, мн. (одн. ку́штра і ку́штря, і, ж.), діал. Кудли. — Я тільки через поріг, а мене сіп за рукав: «Куди лізеш? Піди в хижу, розчеши свої кустрі та аж тоді увіходь до людей…» (Л. Янов., І, 1959, 325); Зозла вп’явся [Чіпка] руками в свою нечесану куштру (Мирний, II, 1954, 179); [Кукса:] А ви б розчесали свою куштрю, а то горобці подумають, що куделиця, і обсмикають на гнізда! (Кроп., І, 1958, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 417.