КУ́ТА́С, а, ч., діал. Прикраса у вигляді китиці на одязі тощо. — Вмирати, братці, козакам не диковина,— сказав сотник і надів на голову високу смушеву шапку з червоним верхом і кутасом (Стар., Облога.., 1961, 11); Мала [Парасинка] на собі.. багато вишитий кожух із звисаючими кутасами (Коб., II, 1956, 18); Нежонаті [хлопці], о це багато значить. Вони носять ще капелюхи з кутасами (Ірчан, II, 1958, 73); *У порівн. Похмурий звіробій викидав купи зірок, яскраво-жовтих, проте сумних, як золоті кутаси на чорних боках домовини (Коцюб., II, 1955, 214).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 417.