КУ́ТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок. Старанно загортатися, одягатися в що-небудь тепле. Школярик міцно тре руки, перебирає ногами,— холодно! Та нема часу кутатись: он, здається, вже рідне село! (Л. Укр., III, 1952, 473); Інга сама сидить в кріслі, кутаючись в хутряну душогрійку (Коч., II, 1956, 352); — Гляньте, уже й сніг пролітає,— сказала [Ясногорська] замислено, кутаючись у плащ-палатку (Гончар, III, 1959, 217); // Тепло одягатися. Осінь була на диво тепла, Марія кутатись не любила, зодягнулась у мережану українською вишивкою блузку з довгими рукавами (Руд., Остання шабля, 1959, 534); * Образно. Потепліло, закапало з дерев, і з імли виглянув жовтий диск сонця, кутаючись у бліде хутро (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 735); // перен. Щільно, густо вкриватися (туманом, імлою тощо). На сході лягали вже рожеві пасма, а Дніпро кутався в густий туман (Епік, Тв., 1958, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 418.