КУЦОХВО́СТИЙ, а, е. З коротким або обрубаним хвостом. — Но, но, розтріскоталася, сороко куцохвоста! — скрикнула мати (Фр., І, 1955. 62); Куцохвості миші-нориці зовсім розгубилися — їх, мабуть, ошелешив раптовий простір і сонце (Донч., IV, 1957,285); // у знач. ім. куцохво́стий, того, ч. Тварина з коротким або обрубаним хвостом. Ось зараз вискочить куцохвостий з-за куща, бухне з дула білий клуб диму, і заєць покотиться під гору (Мушк., Чорний хліб, 1960, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.