КУЧА́НИН, а, ч., рідко. Сусід (по кутку на селі). Я підвів голову. Це був мій товариш-кучанин Івась (Гр., І, 1963, 292); — Казав Денисенко, що прийде увечері до Гната… Зберіться, кучани, та побалакаєм (Мик., II, 1957, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.