КУ́ЧЕР1, а, ч., розм. Те саме, що візни́к 1. Він прямо поступив у двір, і новий пан зробив його кучером (Мирний, І, 1954, 300); Геннадій провів гостя в будинок і наказав кучерові готувати тарантас (Кочура, Зол. грамота, 1960, 246); Гнат ніколи не ходить пішки, він або їздить із кучером Кузьмою лінійкою, або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї (Тют., Вир, 1964, 32).
КУ́ЧЕР2 див. ку́чері.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.