КУЧЕРСЬКИ́Й, а́, е́. Прикм. до ку́чер1; // Належний кучерові. Біля нього сидів напочіпки, ніби шукаючи компанії, якийсь молодий парубок у кучерській шляпі (Ільч., Серце жде, 1939, 150); // у знач. ім. кучерська́, ко́ї, ж. Кімната для кучерів у поміщицькому маєтку. Постукав у віконце кучерської І наказав — наказ в житті останній! — Щоб коней потихеньку запрягли В родинну бричку… (Рильський, III, 1961, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 423.