КУЧЕРЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. кучеря́влять; недок., перех. Завивати кучері. Дядя Ваня.. тепер вечорами клопотався в голярні, стриг парубкам чуби, кучерявив соромливих дівчат (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 254); * Образно. Сама весна .. грала й трепетала.., Воронки застилаючи травою. Зелені кучерявлячи поля (Рильський, II, 1956, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 423.