КУ́ЧКА1, и, ж., рідко. Зменш. до ку́ча1. Вже скільки він не потрощив [поїв] корінців [хріну], а кучка ні трошки не позначилась (Кв.-Осн., II, 1956, 477); Парубки зібрались у кучку і впівголоса співають якоїсь пісні (Крон., II, 1958, 401).
Могу́тня ку́чка — група прогресивних російських композиторів другої половини XIX ст., що боролися за розвиток національної музичної культури. І передвижники, і «могутня кучка» войовничо боролися, маючи такого глашатая, як Стасов, за життєву правду, за реалізм (Рильський, III, 1956, 12).
КУ́ЧКА2, и, ж. Зменш. до ку́ча2. Хата, до котрої ми зайшли, то була напіврозвалена стара кучка, житло старого діда жебрака (Фр., І, 1955, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 424.