КІ́ВЕР, а, ч. У європейських арміях XVIII— XIX ст.— військовий головний убір із твердої шкіри. Муштра замучує: ходиш і ходиш, витягнувши носки, та щоб ківер на голові не хитнувся, наче він не на голові в тебе, а в землю вкопаний (Кочура, Зол. грамота, 1960, 99); * У порівн. Клобук стримів на його голові, неначе великий ківер на солдатові за часів Миколи І (Н.-Лев., III, 1956, 371).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 158.