КІ́ЗКА, и, ж. Зменш.-пестл. до коза́ 1, 2. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала (Укр.. присл.., 1955, 267); [Преторіанець:] Дай шнурка, ми спутаємо кізку, щоб не брикала дуже (Л. Укр., II, 1951, 127); * У порівн. Метнулась Харитя до мисника, легесенько, мов кізка, стрибнула на лаву (Коцюб., І, 1955, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 159.