КІЛО́ЧОК, чка, ч. Зменш. до кіло́к. По всій довжині його [ланцюга] стирчать.. встромлені в землю дерев’яні кілочки (Коцюб., І, 1955, 226); Запхнувши ніби останню річ до чемодана, Саїд Алі угледів на кілочку скрипку (Ле, Міжгір’я, 1953, 332).
◊ Як з кіло́чка — несподівано, раптово. Далі промовив [дід] несподівано, неначе його слово зірвалось, як з кілочка (Н.-Лев., IV, 1956, 220); — Авжеж,— як з кілочка випалила Оксана (Логв., Давні рани, 1961, 170); Як на кіло́чках сиді́ти (бу́ти, знахо́дитися) — бути занепокоєним, украй схвильованим. Устя сиділа як на кілочках, чужа й непотрібна (Коцюб., II, 1955, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 160.