КІННО́ТНИК, а, ч. Кінний вояк; кавалерист. Розпустили гриви коні, Їм немає впину. Мчать кіннотники червоні Битись за Вкраїну (Укр.. думи.., 1955, 499); А довгою дорогою їде загін кіннотників, співаючи пісню про прапори (Ю. Янов., IV, 1959, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 165.