Слово "кінчати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Коцюб., III, 1956, 418); Звісно,— діло заведено — треба ж його і кінчити… (Мирний, І, 1954, 288); Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (Трубл., II, 1955, 160); // Завершувати навчання де-небудь. В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку (Ле, Опов. та нариси, 1950, 316); Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (Гончар, III, 1959, 185); // з ким— чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови. [Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (Стар., Вибр., 1959, 144); Двоє саней вже були навантажені.. дровами, гвинтівками.. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (Головко, II, 1957, 567).

2. перех., чим або на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимось. Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Мирний, IV, 1955, 75); — Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо… Як сказав, так і буде (Гончар, III, 1959, 348); Кінчати промову побажанням.

3. перех. Припиняти у визначений час роботу, навчання тощо; закінчувати. Кінчаємо роботу о 8-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (Коцюб., III, 1956, 148).

4. перех., розм. Позбавляти життя, вбивати. Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Шевч., І, 1951, 135).

Кінчи́ти вік (життя́): а) доживати останні роки свого життя. В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Щог., Поезії, 1958, 179); б) умирати. Лев голову підняв, силкується гукнути: «Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!» (Гл., Вибр., 1951, 103).

◊ Кінча́ти (кінчи́ти) [життя́] на ши́бениці — бути повішеним. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (Головко, II, 1957, 588).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 167.