КІ́ТКА, и, ж., розм. Те саме, що кі́шка 1. Зирк — аж то кітка нявчить з переляку (Граб., І, 1959, 241); На призьбі коло Миколиної хати вигрівається кітка (Круш., Буденний хліб.., 1960, 25); * У порівн. — Чорт їх по голосі пізнає, коли обі пищать, як кітки (Фр., III, 1950, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 171.