ЛАБЕ́ТИ, ів, мн.
1. розм. Дуже великі, міцні руки; лапи. Як піймав мене [чоловік] в лабети, як придавив, то в мене й дух у п’яти заліз! (Мирний, II, 1954, 223); — Живи на здоров’я.. Та більше не попадайся людоловам у лабети!.. (Гончар, III, 1959, 381); * Образно. Мене знову рвонуло встати. Аж хижий сон уже держав мене в своїх лабетах (Вас., II, 1959, 330).
2. Те саме, що тене́та; пастка (див. па́стка1). Соломія знесилилась.. Груди важко дихали й очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети (Коцюб., І, 1955, 363).
3. чого, перен. Про те, що сковує, позбавляє свободи дій, ставить у безвихідне становище. Швидше до гурту, за труд!.. Не даймося Більше в лабети облуд! (Граб., І, 1959, 154); Наша країна була у лабетах капіталізму (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 201); Він виборсався з лабетів смерті (Рибак, Час.., 1960, 295); Його серце впало і причаїлось в лабетах лихого передчуття (Гур., Друзі.., 1959, 160).
$ Захо́плювати (захопи́ти) в [свої́] лабе́ти: а) (кого) ïозбавляти когось свободи дій; б) (що) привласнювати, загарбувати щось. — Хіба він мені брат? — каже, бувало, Василь.. — Захопив у свої лабети все добро та й брат! (Мирний, І, 1949, 218); Потрапля́ти (потра́пити, попада́тися, попа́стися і т. ін.) в лабе́ти до кого, кому, чиї та без додатка; Опини́тися в лабе́тах — потрапляти в небезпеку, у скрутне становище, у безвихідь; бути схопленим. Всяка ж забара дасть Богуну змогу стягти потуги, скріпитися силою; тоді ми опинимося в лабетах (Стар., Облога.., 1961, 29); Вимагали б [фашисти] виявити партизанську таємницю. А партизан не має на це права. Потрапив в лабети — мусить умерти мовчки (Збан., Єдина, 1959, 237); Вколо рук моїх гадюками мотався Густо-зелений ліс водорослин і трав — І врешті у такі лабети я попався. Що далі ні пливти, ні вирватись ніяк (Рильський, Поеми, 1957, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 427.