ЛАЗАРЕ́ТНИК, а, ч., розм., заст. Хворий, який лежить у лазареті (у 1 знач.). З усіх жертв нещадного ярмарку становище лазаретників було найжахливішим (Гончар, Таврія, 1952, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 436.