ЛАЙЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч., рідко. Той, хто лається, має звичку лаятися. [Терентій:] За кордон такого лайливця, коли б я був царем, .. я б не пустив (Довж., І, 1958, 401).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 437.