ЛА́ПАТИ, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. Торкати, хапати що-небудь рукою (руками). Володько соромливо зиркав на хазяїв, хтів щось сказати і не смів. Тільки лапав рукою те місце, де мав вирости вус (Коцюб., II, 1955, 431); Яшко мовчки сховав [сопілку] У пазуху і зразу ж побіг до корів. На ходу все лапав: не вірилося, що сопілка в нього (Головко, І, 1957, 131); // Дотиками рук розшукувати що-небудь у темноті. Зажурився, сердешний, і горючими сльозами вмивається-Коли чув,— хтось лапає біля клямки (Стор., І, 1957, 41); Бурлаки розсипалися по двох темних кімнатах, лапали руками по всіх закутках, лазили під ліжка і не знайшли пана (Н.-Лев., II, 1956, 203); // Розпізнавати що-небудь дотиками пальців. [Настя (лапав пальцями Єфросинине плаття):] Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собі таке справити.. А як шелестить! (Н.-Лев., II, 1956, 482); Сниться мені чи справді? Лапаю ніс, лапаю вуха… ні, це не сон (Ваш, На землі.., 1957, 77,.
2. діал. Хапати, ловити. — Тримай! Лапай злодіїв! — загукали сусіди, що якраз надбігли на поміч.. господареві (Фр., VI, 1951, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 447.