ЛА́СОЧКА, и, ж.,
1. рідко. Зменш.-пестл. до ла́ска2. Коли — зирк! — Вискочила ласочка з земляної нори (Мирний, І, 1949, 179); * У порівн. Попід гаєм, мов ласочка. Крадеться Оксана (Шевч., І, 1951, 93).
2. у знач. присл. ла́сочкою. Крадучись. Наташа ласочкою промайнула у свою кімнату (Збан., Переджнив’я, 1960, 279).
3. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. [Мокрина:] Чи повернеться ж язик виговорювати такій ласочці? (Кроп., II, 1958, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 451.